СВIЧЧИНЕ ВЕСIЛЛЯ



Категории Григорiй Косинка ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (Скорочено) ПЕРЕДМОВА Коли я випадково натрапив на мотив заборони свiтла, мотив що й темою для цiєï драми, мене захопила в ньому можливiсть змалювати барвисту картину суто мiського життя у соцiальноï боротьби в стародавньому мiстi, а на цьому мальовничому тлi створити узагальнений образ боротьби Украïни за свою волю i самобутню культуру. У двох грамотах литовських князiв (1494 i 1506 pp.), що володiли тодi Києвом, є коротенька звiстка про те, як киïвськi воєводи заборонили, немовби з протипожежних мiркувань, засвiчувати свiтло в доме* киïвських городян i ремiсникiв, стягаючи в разi непослуху чималi для того часу штрафи. Тяжка ця заборона тривала, очевидно, не менш як 15 рокiв, бо в грамотi 1494 р. вона згадується як факт, що вже iснував, i минуло ще 12 рокiв, як нарештi 1506 р. цю заборону остаточно скасував уже новий король Сiгiзмунд. Iнших вiдомостей про iсторiю заказаного свiтла я не знайшов. Грамота 1506 p., що отложила заборону свiтла, посилається на скаргу в цiй справi киян. Проте i попередня грамота 1494 року каже про такi самi скарги, що не заважало воєводам ще 12 рокiв тримати в темрявi ремiсничi кiнцi великого мiста. Отже, не буде великим порушенням художньоï правди, коли припустити, що, не бачачи пуття в дванадцятирiчних скаргах великому князю, киïвськi ремiсники i городяни не витримали й активно запротестували проти знущання. Хоч як там було в дiйсностi, але такий поетичний мотив, як заборона свiтла в цiлому мiстi, дає дорогоцiнну змогу змалювати стародавнє цехове ремiсниче життя, показати це життя не статично, а в процесi боротьби з феодалами за мiськi привiлеï i права. Пiсля запровадження в Києвi магдебурзького права цехове життя на початку XVI столiття було в повному розквiтi. Всi отi кравцi, шевцi, рибалки, теслярi, золотарi, бондарi, кушнiри, ковалi, стрiльцi й багато iнших, про життя яких у Києвi згадують тогочаснi джерела — звiсно не могли залишатися байдужими глядачами насильства феодального панства з заказаним свiтом, що вiд його заборони терпiли насамперед саме нижчi, трудовi верстви тодiшнього суспiльства. З мотивом заборони свiтла, що його дає згаданий iсторичний епiзод, я зв'язав вiдомий киïвський звичай женити свiчку першого вересня, що справлявся ще порiвнюючи недавно — в 80—90-х роках минулого столiття. Я спробував вiдтворити корiння такого весiлля в самiй боротьбi за свiтло киïвських ремiсникiв. Для цього я поставив у центрi поеми вигадану постать ремiсника-зброяра Свiчки, з весiллям якого i зв'язав перипетiï i самоï боротьби ремiсникiв за свiтло. Запровадження в драмi цього мотиву вимагало iнсценiзацiï стародавнього весiльного ритуалу. Це утворювало небезпеку розгубити в сирому етнографiзмi драматичне напруження поеми i, щоб уникнути цього, я дозволив собi символiчну поетизацiю весiльного ритуалу в рамцi цехових мотивiв, оскiльки весiлля вiдбувається на об'єднаних зборах усiх цехiв. Ось те, що я вважав за потрiбне сказати щодо сюжету i зовнiшньоï побудови моєï драматичноï поеми. <...> ДIЯ ПЕРША VI З-за брами входить Iван Свiчка, молодий, вродливий майстер, i зараз же поривається до Меланки. Цеховики оточують його. Всi Здоров був, Свiчко! Га, нарештi ти! Де ти подiвсь? Тут скоïлось таке, Що дихати нема куди цехам. Свiчка Добривечiр, товаришi! Здоровi! Що тут таке, Меласто? Меланка О мiй любий! Яка ж я рада бачити тебе. Рух у юрбi Гомiн. Прiся Поïхали до замку! 2 дiвчина Як гой пан Дивився на Меласю пильно. Прiся Справдi! Все озиравсь, аж поки зник з очей. Свiчка Який то пан? Меланка Багато ïх було. Верталися юрбою з полювання. Поïхали до замку... Коляндра Ну, тепер На цiлу нiч пiде бенкетування! Засвiтиться весь замок од вогнiв, I до зорi дрижатиме Гора Вiд сурм гучних та вiд пiсень рицарських. Капуста Та гавкання собачого... Свiчка I ось, В той самий час, коли там на горi Пани вельможнi гучно бенкетують При громi сурм та полум'ï свiчок,— Ми в темрявi примушенi томитись Без свiтла, в темних хатах, як кроти... Чiп Якби ще так! А то ж працюй на нього, Коли вiн там гуляє на горi! Ти чув, яку сьогоднi воєвода На всi цехи роботу урядив? До Покрови зроби i те, i те, I кожухи, i чоботи, i свити; Сокири, бочки, дiжки, казани! А свiтла, як i перше, не дає! Коли ж тодi робити, будь вiн проклят! Та доки ж це терпiти! Коляндра Та хоч би Насправдi був такий закон про свiтло! А то ж свавiлля, примха воєводи, Щоб грошi брать. Передерiй Дванадцять вже рокiв, Як грамоту прислав великий князь, Де скасував безглузду заборону. I свiтло дав палити всiм. А де вона, та грамота? Ïï Безсоромно загарбав воєвода I сiм рокiв тримає пiд замком Всi нашi привiлеï, надання I вiльностi всiх киïвських мiщан. Свiчка I сiм рокiв безмовне наше мiсто, I темно скрiзь, i сiм рокiв нема Нi гулянок, нi зборiв цехових... I сiм рокiв не чути вечорниць. I сiм рокiв не смiють навiть цехи Своïх свiчок врочистих засвiтить! Передерiй Тодi, менi здається, що зi мною Ослiпло цiле мiсто, i нехай Лиш каганцi засяють по хатах — То i моï прозрiють бiднi очi, Що я колись без свiтла попсував. Капуста Та ще якi були чудовi очi... А майстер же який славетний був. По всiй землi — i в Краковi i в Львовi Твоï оздоби знали золотi... Передерiй Всю душу я вкладав в своï оздоби, До присмерку, до темряви сидiв I зiр псував над дрiбною рiзьбою... Якi мережки з золота кував! I так ослiп... Свiчка Ослiп чудовий майстер, Що свiчки був не властен засвiтить! I доки ж це терпiти! О, якби Цю грамоту князiвськую добути Iз замку воєводи. Всi б тодi I каганцi i свiчi запалили По цiлому Подолью! Та невже ж Не доб'ємось ми наших прав законних? Та що законних! Людських наших прав! Нi! Годi вже! Життя не пошкодую, А привiлеï нашi поверну! А не вiддасть добром, то вiзьмем силою. Об заграву шляхетного ïх замку Тодi засвiтим нашi каганцi! Чiп Це справжнє слово. Це по-кожум'яцьки! Я сам ладен хоч зараз засвiтить. Коляндра Кому ж i засвiтити, як не Свiчцi На те ж i Свiчка вiн! Свiчка I я це доведу. Хоч головою ляжу, а знайду! Меланка О не буди страшних примар, мiй любий! Навiщо нам те свiтло, що вночi Свiтитиме на горе та на згубу, Пiд дзвiн сполоху й брязкання мечiв? Тодi нам свiтло любе, як воно Своє промiння ллє в затишнiй хатi, Коли сiм'я вечеря за столом, Коли дитину колисає мати... Благословенне свiтло, що верстат Працiвника привiтно осяває... I прокляте те свiтло, як горять Всi вулицi од краю i до краю! Свiчка Амiнь, Меласю,—тiльки що ж робить, Коли добром нiхто не дасть нам свiтла Його здобути треба—не молить, Бо без борнi нiкчемнi всi молитви. I свiчки мирноï не варта та краïна, Що в боротьбi ïï не засвiтила. Чiп Святi слова! Передерiй Амiнь. Капуста На вiки вiчнi. Нехай живе громада славна наша, Нехай цвiтуть Подольє i Гора Свiчка I вiльностi всi нашi. I нехай Не думає литовський воєвода Зробити з нас челядникiв своïх! Чiп Не буде так! До вiйта всi! Всi До ради! Не будемо робити на панiв! Хай грамоти поверне й привiлеï, Хай свiтло дасть! До вiйта! Коляндра Вiйт iде! Чiп Ага, якраз! Тепер нехай не дiжде. Всi Нехай не дiжде далi нас дурить! Чiп Хай зараз же iде до воєводи, За нашi всi вимоги обстає! <...> ВIДМIНА ДРУГА Там же через якусь годину. I Стемнiло. На синьому небi встав блiдий молодий мiсяць. Далекi дiвочi спiви неначе тануть у вечiрньому повiтрi. На горi, в замку, засвiтились вогники, але в мiстi скрiзь темно, тiльки перед брамою Симеона жеврiє червона лампадка. Свiчка (тихенько спiває) Темна нiчка над мiстом спустилась. Мiсяць над замком зiйшов, Де к пi. Красуне моя, причаïлась, Вийди на поклик мiй знов! Стукать не можу, бо зайнятi руки — Чашу я з медом принiс. Вийди ж мерщiй, не тягни моï муки: Жалить комар мене в нiс. Бджiлки злетiлись на запах медвяний, Чаша прилипла до рук — Вийди скорiш друже бажаний, Вийди на тихий мiй гук. — Бреше, нема в тебе меду мiй любий, Бджiлка вночi не лiтала. — В тебе без меду солодкiï губи, В мене бджола на вустах! Тихо вiдхиляються дверi i входить Меланка. Свiчка ïï пригортає до себе й цiлує. Обоє сiдають на лавцi бiля хати. Меланка пригорнулась до Свiчки, зазирає йому в вiчi. Меланка О любий мiй... Свiчка О зiронька ясна... Меланка I все ж таки на тебе я сердита, Бо мед у тебе тiльки на вустах, А дiлом болю завдаєш менi ти I не жалiєш серця ти мого... Свiчка Та що це ти! Тебе я скривдив, люба? Меланка Навiщо, як метелик на вогонь Ти рвешся до пригоди та до згуби? Нащо тобi те свiтло? То хiба I в темрявi не ясно нам з тобою... Для мене —цiлий свiт в твоïх очах, Навiщо ж ти шукаєш неспокою? Не любиш ти... Свiчка О любий друже мiй! Чи не любов од вiку пориває Людей на подвиг, на борню, на бiй? Отак i я на честь твою жадаю Всi засвiтити в Києвi вогнi! Меланка Боюся я вогнiв нiчних — вони Моïй душi ворожать тiльки горе... (Пiдводиться) Прощай, мiй любий... Свiчка О, побудь, не йди... Меланка Не можу, милий... I матуся хвора, I пiзно вже... Свiчка (цiлує ïï) До завтрього! Меланка Прощай! (Iде в свою хату) Свiчка (один) Прощай, чудова дiвчино... Тобi Знайду я долю i життя твоє, Як свiчку тиху, засвiчу i вкрию. (Дивиться на замок) А ти стривай, зловiсний княже тьми, Литовський вовче, ти ще нам заплатиш За нашi кривди i за свiтло те, Що з наших хат безсоромно украв (Iде в глибину за Симеона, наспiвуючи) Темна нiчка над мiстом спустилась, Мiсяць над замком зiйшов, Де ж ти, красуне моя, притаïлась, Вийди ж на поклик мiй знов... Зникає. ДIЯ ТРЕТЯ Магiстратська зала, по-святковому причепурена гiрляндами зеленi, килимами й кольоровими рушниками. Вздовж брусових стiн — укритi килимами лавки праворуч, у глибинi, довгий стiл, заставлений жбанами з медом i стравою. Просто посерединi широкi вхiднi дверi. Час перед осiннiм вечором. I Тихо й урочисто, в пiвтемрявi увiходять одна по однiй стрункi i грипи цехiв — кожен iз своєю корогвою i з шiстьма великими зеленими свiчками—гордiстю кожного цеху. На корогвах гаптованi шовком i золотом емблеми вiдповiдного ремества: черевик, ножицi, стрiла, риба i т. iн. Всiх 12 цехiв — кравцi, шевцi, золотарi, ткачi, кушнiри, зброярi, ковалi, хлiбницi й перекупки, рибалки, теслярi, кожум'яки й бондарi. Тихо, в порядку розмiшуються цехи обабiч в палатi. Капуста, Передерiй, Чiп, Коляндра керують мiсцями. Передерiй з своєю дiвчинкою. Тим часом вже зовсiм стемнiло, але нiде не свiтиться жодний вогник. Передерiй (урочисто) Чи всi вже тут? Всi Всi, всi, на добрий час! Передерiй Чи всi своï? Всi Своï! Чужих нема! Передерiй Чи всi брати? Всi Брати всi до одного На все життя, до працi й до меча! I зрадникiв немає серед нас! Передерiй На добрий час! То слухайте ж, кияни, То слухайте ж, брати всi цеховi, Кравцi, шевцi, золотарi, рибалки, Ткачi, зброярськi цехи, ковалi, Перекупки, хлiбницi, теслярi, Кушнiри, бондарi та кожум'яки, Мужi громадськi, славнi i мiцнi! Ви знаєте, що Свiчка, брат наш славний, Здобув для нас князiвський привiлей, Здобув нам свiтло —i сьогоднi ми Розсiємо нарештi сум нiчний. Всi Хай буде свiтло! Слава! Слава Свiчцi! Передерiй Хай буде свiтло! Браття дорогi, Ви знаєте, що я один мiж вас, Хто цих свiчок жаданих не побачить. Та що з того... Чи не моя ж душа За свiтло це безмiрно вболiвала I перемоги нашоï ждала. А через те дозвольте i менi Сьогоднi тут порадуватись з вами — Хоч не очима — серцем щирим я Цю радiсну хвилину зрозумiю. Капуста Ти бiльш нас всiх за свiтло потерпiв, То i тепер громада ухвалила, Щоб з рук твоïх ми свiтло прийняли. Всi Ти батько наш! Ти свiтло засвiти! Передерiй Спасибi ж вам, товаришi-брати. Для мене ця пошана найдорожча. Хай буде свiтло. I на перший раз Засвiтимо звичаєм стародавнiм Славетнi нашi свiчi цеховi. I вперше ïх засвiтимо врочисто Отут на святi миру та життя, На честь весiлля Свiчки, що сьогоднi З Меланкою своєю одруживсь. Всi Хай буде так! На честь Меланки й Свiчки Ми цеховi засвiтимо свiчки! Передерiй На добрий час! Товаришi-брати! Не без борнi дiстанеться нам свiтло, Готовi ж будьмо боронить його. Всi Грудьми й мечем — од вiтру i людей Клянемся наше боронить! Передерiй Товаришi! Нi в Свiчки, нi в Меланки Нема батькiв, i молодих тепер Благословить i стрiне товариство: Капуста—наш цехмейстер найстарiший — Й бублейниця Тетяна — за батькiв. Товаришi-брати, отут у шафi Горить одна, укрита поки свiчка. Як тiльки будуть близько молодi, Я гасло дам, i, як один, тодi Ми всi свiчки засвiтимо врочисто. Всi Гаразд! На славу Свiчки! Хай живе Одважний наш зброяр i майстер Свiчка! Цехмейстером його! Цехмейстром! Та що цехмейстром! Вiйтом! Правда, вiйтом! Хто ж, як не вiн, гiднiший вiйтом бути! Чи не Шавула ж, зрадник, боягуз! Шавулу геть! Хай Свiчка буде вiйтом! Коляндра. Стривайте! Тихо! Хтось чужий iде. <...> VII Раптом за дверима чути галас, тривогу й брязкiт зброï. Танцi порушуються, i в палату вривається озброєний загiн драбiв з Ольшанським, Козекою i Козелiусом на чолi. Позаду виглядає Шавула. Козека А, незаконне зборище! Свiчки! Шавула (ззаду) Свавiлля! Бунт! Вони мою персону Словами непристойними кляли. Козека Всiм розiйтись! Гасити зараз свiчi! А за вогонь та збори незаконнi Вину сплатить негайно — двадцять кiп На кожен цех, а разом — двiстi сорок. Шавула (ззаду) I за мою персону двадцять кiп. Свiчка виривається на середину. Свiчка Тобi нехай заплатять навiть тридцять — Цiна то Юди — зради серебро! Передрiй Свавiлля це! Як смiєш ти сюди На мирне свято драбiв наводить! Всi Доволi вже знущання! К чорту драбiв! Чiп (хапає дзиглик) Всiх потрошу! Всi забирайтесь геть! Прiся (чiпляється за його плечi) Василечку! Василечку мiй любий! Козека А Бунт! Свавiлля! Дверi на замок! Мечi з пiхов! Нiкого не пускать! Свiчка (побачивши Ольшанського) То, значить, ось який звичай князiвський — Мов татарва, вдиратись до людей. Меланка поривається до Свiчки, але Капуста, Тетяна та iншi жiнки ïï затримують. Меланка Iване, любий! Капуста Заспокойся, Доню, Гаразд все буде... буде все гаразд... Ольшанський Коротка ж в тебе пам'ять, майстре Свiчко! Хiба забув, як всiх нас запросив До себе на весiлля, в час такий, Як все Подольє свiчками засяє? Де ж молода? (Пiдходить до Меланки) О, яка ж краса... (Бере ïï за пiдборiддя) Iди до нас, красуне, бездоганна На честь твою я запалю вогнi Вiд Золотоï брами до Почайни, По цiлому Подолью i Горi! Таку красу чи можна ж вшанувати При цих свiчках в оцiй мiзернiй хатi! Свiчка кидається до Ольшанського i вiдштовхує його од Меланки. Свiчка Дивися, княже, щоб на честь ïï Твого палацу я не запалив! Ольшанський (вихоплює меча й нападає на Свiчку) Зухвалий кмет! Товаришi миттю заслоняють Свiчку i вiдштовхують Ольшанського. Всi Товаришi! На помiч! Гасiть свiчки! Хапайте лави! Свiчка розпихає всiх i виходить на середину. Свiчка Тихо! Товаришi! Не в кулацi, а в правдi Тепер повинна бути наша мiць (До Чопа, що вхопив велику лаву) Облиш цю лаву, Чопе, мусим ми Словами нашу правду довести. Чiп Що там словами —києм по макiтрi, Второпають вони куди мерщiй. (Проте ставить лаву) Свiчка То слухай же, вельможний каштеляне, I осмники, i писар, що прийшли Насильством наше свiтло загасить. I ти послухай, Юдо... Шавула Бачте, знов При всiх мою персону ображають! Свiчка То знайте ж i затямте всi собi, Що всi права та вiльностi громадськi Затвердив нам князiвський привiлей I маємо тепер ми право свiтла, I годi вже дурити вам людей. Всi Так! Так! Пiд три чорти! Доволi глуму, Гвалтiвники! Гнобителi! Кати! Ольшанський Ти помилився, майстре! Привiлей Ваш з'ïли мишi. Шавула Я ж казав! Свiчка Брехня! Ця грамота у нас. (Виймає з-за пазухи папiр) I ось ïï перепис, А спранжню ми сховали,—i мечем Зумiємо ïï ми захистить. Козелiус вихоплює у Свiчки папiр. Козелiус Так ось яка це миша, що вночi Державнiï папери утягла. (Розглядає нашвидку папiр). Я вказую на нього, як на татя, Державного злочинця. Накажи Його схопить негайно. Ольшанський (до варти) Взять його! Варта наближається до Свiчки, Меланка з криком поривається до нього, жовнiри ïï одштовхують. Цеховики кидаються на визвiл — починається бiйка. Меланка Iване! Любий! Геть, Ґвалтiвники! Не смiєте його ви! Козека Геть сама! З пiхов мечi! Берiть його! В залiза! Свiчка Меласю, рiдна... ластiвко моя... (Хапає важкий дзиглик —до Козеки) Торкнись ïï хоч пальцем—розтрощу Я голову тобi на сто шматкiв! <...> ДIЯ ЧЕТВЕРТА Воєводин палац. Вечiр. ПI Увiходить Козелiус. Воєвода А, писарю! Ну що —яка погода? Козелiус Злочинець тут, вельможний воєводо, Його хотiв ти з князем допитать. Воєвода Гаразд—веди. У нас якраз є час Мiж кубками — до тоï насолоди. Що нам купець вiрменський обiцяв. Козелiус вiдчиняє дверi—вартовi вводять Свiчку. Хвилина мовчання. Воєвода Ну що, гаряча Свiчко, ще тебе Сьогоднiшняя буря не задула? Свiчка Немає в свiтi бурi, щоб огонь Могла задути вiчний та правдивий. Задути можна свiчку, загасить Пожежу навiть можна, навiть всi Жаринки найдрiбнiшi затоптать, Але живий огонь i в кремiнцi Чекає лиш, щоб ми його збудили. Воєвода (здивований) Ти добре кажеш, Свiчко, тiльки ти Забув одне — не вiльно людям всiм Святий огонь даремно викликать. I проклят, хто, як ти, блюзнiрську руку На заказний той кремiнь пiднесе. (Пiдводиться) Тут я один i князь i воєвода. Я охоронець мирного вогню. А ти хотiв роздуть його в пожежу I мiсто все повстанням сколотить. Свiчка Не я почав. Чи не твоï ж кати Без сорому на мирне вдерлись свято — Не кулаком, а правдою хотiв Я перше наше право довести. Воєвода Не правдою почав ти, а злодiйством, Не смiєш ти про правду тут казать. Пан писарю, яка належить кара Свавiльниковi й татю за крадiж? Козелiус (перегортає напери) Єдина кара хоч i вперше вкрав, понад полтину—то повiсить. Судебник Казимира короля, Артикул чотирнадцятий i далi... (Гортає далi) А Саксон1 каже: Хто свавiльну руку На владу предержащу пiднесе I заколот учинить, то злочинця Четвертувать. Воєвода Доволi для тебе? Свiчка Я не боюсь нi смертi, нi тортур. I все ж тобi не загасити свiтла, Що з тьми вiкiв та через стiльки бур Пронiс народ вiдважний i свободний. Козелiус Ще кара є —в Саксонi —Singularis2 — Хто грамоти державнi украде, Катiвською рукою ослiпить. Свiчка мимоволi вiдхитнувся. Воєвода Ага, не до вподоби — затремтiв Що ж, мабуть, так i зробим —хто дививсь На свiтло заказне, то вже не гiдний На iнше щось поглянути. Свiчка (стогне) Меласю... Ольшанський пiдвiвся. Ольшанський (злорадно) Так, так! Ти не побачиш вже ïï — Нi тих очей, як зорi, променистих, Нi свiжих уст, нi чарiвних тих перс, I навiть слiз ïï ти не побачиш, Коли вона заплаче. Свiчка (з мукою) Замовчи! Воєвода Навiщо ж ти, безумцю ненажерний, Свою любов на славу промiняв? Нащо вона — та грамота тобi? Верни ïï — i завтра ж будеш вiльний. Свiчка I справi край? Звiльниш мене, та й квит? Погано ж ти рахуєш, воєводо, Коли життя за грамоту даєш. А хто ж менi поверне ту надiю, Пошану ту, що я колись берiг В моïй душi до того привiлею, До слiв отих брехливих i гучних? Адже ж йому ми вiрили, як сонцю, Гадали ми, що хай лише до нас Повернеться ця грамота князiвська, Як раптом свiт засяє по хатах, I зникнуть всi притуги i насильства, I радiсне народиться життя. I ось коли, коли б вона менi Належала, ця грамота зрадлива, То дурно б я тобi ïï шпурнув, Ще й плюнув би на привiлей брехливий I викупу за нього не схотiв! Та не менi —а цiлому народу Належить ця примара золота Що за ïï боровся, як за правду, Пригнобленням i потом заплатив. То не тобi ж ïï у нас купити, Хоч би життя за неï обiцяв! Ольшанський Зухвалий кмет! На шибеницю зараз! Воєвода Так ось яка твоя, виходить, правда: Вже не мене, а князя ти образив, I все ж таки тебе не покараю — Лиш грамоту князiвську поверни. Кезгайло (зривається з мiсця й пiдходить до Свiчки) Та схаменись! Отямся! Хай ïй цур, Тiй грамотi —не вартi всi вони Такого хлопця гарного, як ти! Воєвода Кезгайло, геть! Мовчиш! Не хочеш зради? Ну, то iди! Та добре подивись В останнiй раз на цi свiчки, бо взавтра Займеться не для тебе день новий. Свiчка Хоч не менi —для вiльного народу Колись зоря займеться свiтова. Кезгайло (хапає його руки) Отямся, хлопче. Душу всю менi Ти зворушив одвагою своєю. Свiчка Спасибi, рицарю... <-..> IV З глибини виходить Меланка зi свiчкою в лiхтарi, яку вона захищає киреєю. Кирея й чудове врання заляпане болотом, подертi, руки подряпанi в кров. Але свiчка горить. Меланка Вже сил нема... Але вже, мабуть, близько. О, тiльки б сили стало донести... О, тiльки б тут не впасти на дорозi, Як падала на тiй слизькiй горi... Не чую нiг. Лице горить од вiтру, Тремтять колiна... руки всi в кровi I змерзли... i не держать лiхтаря... О Боже ж мiй, знов хвища налетiла, Згасає вогник... гасне вогник мiй... I захисту... i захисту немає... (Майже падає на церковнi сходи лiворуч, прикриваючи всiм тiло лiхтар) О, не гаси, о, не гаси, благаю, О вiтре любий, мого лiхтаря! Ти ж вiльний... цiлий свiт перед тобою, Лети мерщiй на поле, до Днiпра. Мене ж не муч, нещасну,— пожалiй Хоч ти мене, о вiтре, вiтре мiй! (Плаче. Пiдводиться хитаючись i робить кiлька крокiв) Здається, тихше... змилосердивсь... зник... О, тiльки б тут нiхто не зачепив... О Боже... хтось iде. Тiкає. З лiвого боку виходить новий дозiр iз смолоскипами i осмником на чолi. Жовнiри заступають ïй дорогу. Осмник Стiй! Хто iде? Ще з лiхтарем? Куди це ти iдеш? Не знаєш, що ходить тепер не вiльно? Берiть ïï! Меланка Нi, нi! Що кажеш ти? Мене не можна затримать—не можна, В мене наказ од пана воєводи, I цей лiхтар — ти бачиш — я його До Порубу повинна донести — До Порубу, щоб визволить людину — Його ж скарають — чуєш ти? — i я Тут гаяти не можу i хвилини. Ось цей наказ. Осмник Немає нам часу. Ходiм до замку — писар розбере. Меланка Ти збожеволiв! Я... до замку знов? По тiй горi! Нi, нi смiєшся ти. Тобi ж кажу, не маю я хвилини Його скарають. Осмник Заберiть ïï! Жовнiри беруть Меланку за плечi, вона виривється Меланка О, змилуйся! Якби ти тiльки знав, Де я була. Яку терпiла муку... Коли з гори несла оцей лiхтар, О, подивись... в багнi, в кровi всi руки. Промокла вся, замерзла... скiльки раз Зривалася i падала я з кручi, I в розпачi, щоб вогник не погас, Чiплялася за терен я колючий... Пiдводилась... i знову йшла i йшла, Не чула нiг, не бачила дороги, Нi диких псiв, що кидались пiд ноги, Нi бурi, що лице моє сiкла! Не чула я, не бачила нiчого, Бо iншоï не вiдала мети — Як вогник цей незгасним донести. I донесла... Ти ж бачиш, вiн горить. Не згаснув вiн, мiй огник неоцiнний, Хай блимає вiн ледве, хай тремтить, Але живий — i не менi однiй Засвiтить вiн в нещасну цю годину... Невже ж у тебе стiльки зла, Щоби вiднять у мене те єдине, Що я крiзь терн i бурю пронесла! Осмник Говориш добре, дiвчино,—проте Нема часу з тобою розмовляти, Ходiм до замку. Меланка (зриває з шиï намисто з дукатами) Бачиш цi дукати, Намисто це чудове, дороге — Вiзьми його i пiдпусти, благаю, О, вiдпусти, благаю, ти мене! Осмник (бере намисто) Хай буде так! Iди! Рушаймо далi! Меланка О дякую, (Дозiр проходить) Тепер мерщiй, мерщiй! О, тiльки б знов нiхто не зачепив. <...> Х Тихо. Темно. Буря неначе вщухла. Раптом чути уривчасте бамкання: б'ють на сполох. Шум тривоги. 3 глибини вибiгло з киями в руках кiлька городян i шаснуло в завулок праворуч. Тривога зростає й шириться. Озброєнi мечами, списами й просто киями люди вискакують iз хат, вибiгають з усiх бокiв. В декого смолоскипи. Лунає гасло повстання: За Свiччине весiлля. Городяни (перекидаються на бiгу уривчастими викликами) — Сюди, брати! За Свiччине весiлля! — Гей, ковалi! Шевцi, до кушнiрiв! — Всi на майдан. Вже повели на страту! — Товаришi! Вже Свiчку повели! — Гвалтiвники! Гнобителi проклятi! — Всi на майдан! Кияни, до киïв! — За Свiччине весiлля! Бий катiв! — Трощити всiх! — Запалюйте хурдигу! З'являється Чiп з величезним молотом у руцi. Чiп За мною, цехи! Кожум'яка йде! За Свiччине весiлля! До киïв! Увiходить Передерiй, тримаючись за якогось хлопця. Передерiй Товаришi! Товаришi брати! На приступ всi! Запалюйте хурдигу! На визвiл Свiчцi! Перший хай загiн Iде туди —хурдигу розбивать. А решта всi до замку, щоб сюди За всяку цiну драбiв не пустить. На Кожум'яцьку браму—всамперед. А iншi хай на Боричевiм взвозi Та на Хрещатiй стежцi стережуть. Веди мене мерщiй на Житнiй торг. (Виходить лiворуч) Городяни — Всi на майдан! Хурдигу розбивать! — А ми туди! На Кожум'яцьку браму! — Рибалки на Хрещатик! А кравцi На Боричеву стежку! До киïв! — За Свiччине весiлля! Бий катiв! Юрба сипонула в рiзнi боки —лiворуч i в глибину. Кiлька жовнiрiв вбiгає з глибини. Ремiсники кидаються наперерiз i затримують. Бiйка. Жовнiри Геть, зрадники! Бунтiвники проклятi! Шевцi смердючi! Шевськая смола! Городяни А, ось де ви, попихачi литовськi! Пекельнi драби! Гицелi! Кати! Жовнiри Ще бунтують, голото навiсна! Городяни Трощiть катiв! Лупцюйте шкуролупiв! Нищiть усе катiвське ïх кубло! З лiвого боку чути галас, частi пострiли. Раптом лiворуч здiймається заграва, що освiтлює всю сцену червоним свiтлом. Городяни (трiумфуючи) — Ага! Горить! Горить кубло катiвське! — Тремтiть тепер, Ґвалтiвники проклятi! — Не до смаку! Ага—не до вподоби! — Ану-бо ще! Ще раз! Ану iше! — Згадаєте ви Свiччине весiлля! Жовнiри тiкають — кiлька падає. <...> Свiчка (неначе тигр, кидається на Ольшанського) Товаришi! За смерть Передерiя! До помсти всi! Облиште лиш менi Гадюку цю вельможну розчавить. Так ось яка князiвськая одвага — Ти на слiпих хоробрий та дiвчат! Б'ються на мечах Ольшанський (вiдступає потроху до церковних сходiв) Ага, це ти, недобитку катiвський. Свiчка Своє держу я слово, i палац Твiй запалю на честь свого весiлля. Ольшанський Яке ж весiлля це без молодоï? Спiзнився ти... Палац уже горить... I там вона. Остаточно розлючений Свiчка вибиває п нього меч i припирає до церковних дверей. Свiчка То будь же проклят ти! (Приставляє меч йому до горла) Куди ïï ти заподiв? Кажи! Тим часом Чiп та iншi знову напосiли на ворогiв i вiдтиснули ïх лiворуч за церкву. Чiп За Свiччине весiлля! Го-го-го! Трощiть панiв, руйнуйте кодло ïхнє! На сценi тiльки Свiчка й Ольшанський. Свiчка Куди ïï ти заподiв, проклятий? Ольшанський Шукай тепер! Свiчка Живцем тебе спалю, Здеру з живого шкуру! Де вона? Ольшанський Шукай тепер. Ïï живцем ти спалиш, Бо я ïï в палацi там замкнув. Свiчка Диявол! Брешеш! Ольшанський Ха-ха-ха! Спiзнився. Даремно ти шукаєш молоду — За тебе я вiнок ïï розвив. Свiчка Та подавись цим наклепом пекельним! (Убиває його) Ïï вiнка хоч би й торкнувся ти, А чистоти його не заплямуєш. То де ж вона?.. Шукать ïï мерщiй. (Поривається лiворуч) Але в цю мить Чiп, Капуста та iншi вносять на ношах непритомну Меланку. Лiва рука безживно звисла, праву вона притисла до грудей i держить в нiй свiчку й наказ. Шлюбний ïï убiр подертий i заплямований, коси розпущенi й звислi, на лицi кров. Свiчка Меласю, люба! Ластiвко сердешна! Сюди мерщiй! Де ви ïï... Де ви ïï знайшли? Єдина, люба! Вона в кровi! Ношi становлять посерединi кону. Чiп Ми скрiзь ïï шукали, Палац горiв... Замкнув ïï той кат... I вже з пожежi ледве врятували — Та, мабуть, пiзно. Сволоком якимсь По головi небогу зачепило. Свiчка Нi, нi, брехня! Не вiрю, щоб ïï... Не вiрю, щоб ïï я не побачив I голосу голубки не почув. О, подивись, о, подивись, благаю. (Цiлує ïï руки) Твiй милий тут... за кого стiльки мук Ти, дiвчино нещасна, прийняла... Води, мерщiй . Несiть води мерщiй! Капуста Дивись... дивись, неначе ворухнулась. Меланка розплющує очi. Свiчка Меласю! Рiдна! Меланка Любий! Ти живий?.. О любий мiй!.. Яка ж... тепер... я рада... Свiчка Голубонько! Голубонько моя! Меланка Тебе з тюрми... хотiла врятувати... Пiшла до них... вiн обiцяв менi Дивись... наказ... як свiчку донесу... Я донесла... А тут мене схопив... Той каштелян... Свiчка Яка ж пекельна мука! Утiшся. Вбив я кривдника твого. Меланка Нi, нi. Не бiйся... вiн мене... не скривдив... Боролась я... Свiчка Дитиночко моя! Меланка Твоя навiк... Коханий... любий... мiй... Всю нiч тебе... шукала... а тепер... З тобою знов... на нашому... весiллi... Свою Меласю... поцiлуй... прощай... I свiчку цю... що я тобi... Вмирає. Свiчка Меласю! Рiдна! Зiронько моя! Не покидай! Не покидай мене! Не дише, вмерла... О, яка ж це мука! (Ридає, схилившись на ïï ноги) Навiщо ж я?.. Навiщо ж я живий?.. (Пiдводиться, бере в руки ïï голову. Тихо, з глибоким сумом, нiжно) Заснула ти... А на устах твоïх Така усмiшка жалiсна... i тиха... I слiзонька застигла на очах... (Цiлує ïï) Бiдняточко... голубонько бездольна... Яку ж ти муку мусила знести. Коли пила свою весiльну чару, Для милого надiла цей убiр I свiчку цю вiнчальну засвiтила.. I ось в кровi, в багнi весiльна сукня, I згасла свiчка, як твоє життя (По хвилi мовчання вже з запалом) Та не сумуй! Немарно ти терпiла I свiчку цю немарно берегла. На честь твою, моя голубко мила, На честь тих мук, що ти перемогла, Ми знов ïï засвiтим, як на свято, На помсту та на волю з тих огнiв, Що на своïх гнобителiв проклятих Сьогоднi гнiв народний запалив. (Бере з рук Меланчиних свiчку й запалює вiд смолоскипа) Умерла ти... i твiй убiр чудовий В кровi й багнi, як прапор на вiйнi. Та живi ми! До помсти, до будови Нам не потрiбнi шати осяйнi. Кiптявою укритi ми i потом, В буденних свитах кинемось на бiй, А переможем —знову до роботи... I ось тодi засвiтим огник твiй. I свiчка ця, що ти життям купила, Крiзь дикий терн та бурю пронесла, Що ми огнем повстання запалили, Хай свiтить нам привiтна i ясна. Прощай, голубко! (Нiжно цiлує ïï в уста). А тепер на приступ! До помсти всi! До волi! До борнi На честь ïï по цiлому геть мiсту Засвiтимо весiльнi ми огнi! Кидається з пiднятим мечем у глибину, всi за ним. Завiса 1 Саксон (саксонське зерцало) — збiрник феодального нiмецького права, укладений близько 1230 р. В ньому вiдбито iнтереси феодалiв. 2 Окремий випадок (лат.).
СВIЧЧИНЕ ВЕСIЛЛЯ